87 captures
04 May 2005 - 18 Nov 2025
Apr MAY Jun
15
2012 2013 2014
success
fail

About this capture

COLLECTED BY

Organization: Internet Archive

The Internet Archive discovers and captures web pages through many different web crawls. At any given time several distinct crawls are running, some for months, and some every day or longer. View the web archive through the Wayback Machine.

Collection: Wide Crawl started April 2013

Web wide crawl with initial seedlist and crawler configuration from April 2013.
TIMESTAMPS

The Wayback Machine - http://web.archive.org/web/20130515221625/http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D1%83%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%85
 



Плутарх

 

Матеріал з Вікіпедії  вільної енциклопедії.
 
На цій сторінці показано нерецензовані зміниНеперевірена версія

 
Перейти до: навігація, пошук  

Плутарх (грец. Πλούταρχος, лат. Plutarch, близько 46 — 120 нашої ери - давньогрецький письменник, історик і філософ-мораліст. Автор знаменитих Порівняльних життєписів і низки філософських творів, написаних у руслі традиції платонізму. Про життя одного з таких видатних вчених - Плутарха - дещо відомо завдяки його особистим розповідям про його сім'ю і власну діяльність.

Зміст

Біографія [ред.]

Плутарх походив із заможної родини, що мешкала в невеликому містечку Херонея в Беотії. В Афінах вивчав математику, риторику і філософію, останню головним чином у платоніка Амонія. У молодості багато подорожував. Відвідав Грецію, Малу Азію, Єгипет, був у Римі, де зустрівся з неопіфагорейцями, а також зав'язав дружбу з багатьма видатними людьми, у тому числі з Луцієм Местрієм Флором, близьким соратником імператора Веспасіана, який допоміг Плутарху одержати римське громадянство. Однак незабаром Плутарх повернувся в Херонею. Він вірно служив своєму місту на громадських посадах, збирав у своєму будинку молодь, а навчаючи власних синів, створив свого роду «приватну академію», у якій відігравав роль наставника і лектора. Завдяки цій своєрідній філії афінської платонівської Академії беотійська Херонея стала одним з центрів платонізму в I ст. н. е. На п'ятдесятому році життя став жерцем Аполлона в Дельфах, намагався повернути святилищу й оракулові колишнє значення. Плутарх був типовим представником грецької міської аристократії цього часу: виступаючи іноді на ширшій політичній арені, він намагався залишатися переважно місцевим діячем рідної Херонеї.

Творчість [ред.]

Порівняльні життєписи, видання 1470 року

Численні твори Плутарха не становлять собою скільки-небудь оригінальної творчості, проте є плодом величезної начитаності. Список творів Плутарха містить 207 назв; з них збереглося понад 150 (у тому числі кілька несправжніх). Їх прийнято поділяти на дві групи: 1) популярно-філософські (так зв. «моральні») трактати на всілякі теми — релігійні, філософські, природно-наукові, антикварні, але найчастіше етичні (напр. про цікавість, про лестощі, про користолюбство, про балакучість, про чесноту і порок, подружні наставляння тощо) і 2) біографії. Цей поділ походить від видання Плутарха, здійсненого візантійським ченцем Максимом Планудом (XIII ст.) і є досить умовний.

У творах першої групи звичайно використовується форма діалогу, послання або діатриби, цікавого повідомлення на філософські теми і широко використовується у виписках і переказах філософська продукція минулих століть. Питання літератури цікавили Плутарха головним чином у зв'язку з моральними і педагогічними проблемами. Цінні історичні відомості містяться в трактаті «Про музику».

Крім суто художніх завдань, Плутарх талановито вирішив і завдання патріотичні. Як зазначалося вище, він, грек, був високим посадовцем Римської імперії і не піднімав проти неї жодних повстань, але прислужився Елладі іншим чином: створивши яскраві паралельні образи еллінів і римлян і об'єктивно змалювавши усіх, він возвеличив Елладу, не принизивши Риму "і навпаки". В нові часи Плутарх став одним із найулюбленіших античних письменників. Його сюжети використовували в художній практиці В.Шекспір («Юлій Цезар», «Антоній і Клеопатра»), французькі класицисти П.Корнель і Ж.Росін. М.Монтень називав «Порівняльні життєписи» своїм требником, а Наполеон постійно носив їх із собою (як О.Македонський - «Іліаду» Гомера).

Біографії — це головний твір Плутарха «Порівняльні біографії» грецьких і римських державних діячів. Історичні події є для Плутарха лише матеріалом для відтворення образів великих людей минулого як об'єктів наслідування; дрібні особисті риси приваблюють до себе особливу увагу моралиста-характеролога, який не гидує й анекдотами. У розумінні критичного ставлення до джерел і розуміння причин історичних подій Плутарх не був на рівні навіть античної науки. Для сучасного історика його «біографії» цінні передовсім як багаті збірки матеріалів з історіографічної літератури, що не дійшла до нас.

Хоча Плутарх не був оригінальним письменником, він збирав і обробляв те, що інші письменники і мислителі, написали до нього. Але в обробці Плутарха ціла традиція отримала новий вигляд і саме він визначав протягом багатьох століть європейську думку і літературу. Різноманітності інтересів Плутарха відповідало значне число його творів, від яких збереглося менше половини.

Філософія [ред.]

Філософія Плутарха еклектична: релігійно-консервативна спрямованість обумовлює звертання до пізнього Платона, і формально він був платоніком, однак переважно цікавився релігійними й етичними питаннями. Його інтерпретація Платона продовжувала лінію Посідонія і готувала ґрунт для неоплатонічного тлумачення Біблії. Полемізуючи зі стоїчним натуралізмом і стоїцизмом, Плутарх схилявся до розуміння матерії як космічного начала недовершеності, що дуалістично протистоїть трансцендентному Богу. Посередники між світом і Богом — демони (генії); демонологія надає можливість примирити філософський монотеїзм з традиційною грецькою міфологією.

Філософія для Плутарха — не систематична дисципліна, а засіб самоосвіти універсально розвинутої людини. Плутарх користується вченням скептиків про недостатність знання, а в питаннях прикладної моралі запозичив багато чого в стоїків, усуваючи радикальні моменти їхнього вчення, і навіть у ненависних йому епікурейців. Вищою етичною цінністю для Плутарха є «благодушність», щиросердечний спокій, досягти якого можна лише добрими справами, дружнім ставленням до людей («філантропія»), суворим виконанням обов'язків щодо оточуючих. В етиці Плутарх слідував за Арістотелем, хоча виходив з характерного платонічного розуміння мети життя як «уподібнення богові», що досягається через вправу в доброчесності. Стрижнем етичних поглядів були поняття освіченості і «філантропії» — центральні також і для біографічного циклу, що доповнює теоретичні трактати по етиці. Вимагаючи впровадження етичного змісту в усі області життєвої діяльності, Плутарх не виходив за межі повсякденного моралізування: типовий епігон, він цілком задоволений своєю культурою. Етичною нормою для нього виступає ідеалізована практика старої полісної Греції, що не заважало йому однак залишатися вірним громадянином Римської імперії; тиради проти деспотизму і гноблення залишаються політично необразливою фразеологією, тим більше, що й офіційна стоїчна теорія трактувала государя як слугу громадян, натхненого прагненням до спільного блага.

Спадок [ред.]

Цікавий і добросердий виклад, що не загострює спірних проблем, збирання культурної спадщини еллінізму в примирливій еклектиці «філантропічного» світогляду дозволяли представникам різних епох і напрямів знаходити в Плутарха цінний для них матеріал і забезпечили йому велике зацікавлення з боку пізніших століть, яким користувалися далеко не всі древні автори. Батьки церкви знаходили в релігійності й етиці Плутарха багато рис християнського вчення, і називали його «напівхристиянином»; візантійці цінували його як ерудита, який зберіг величезну кількість відомостей (звідси і відносна збереженість значної частини спадщини Плутарха). Ворожа до всіляких крайнощів, у тому числі й аскетизму, етика Плутарха привертала увагу вождів Реформації (Меланхтон, Цвінґлі); у Німеччині його популяризували Г. Сакс і Фішарт, у Франції — Рабле і Монтень. Плутарх стає улюбленим читанням у Новий час. Шекспір («Юлій Цезар», «Коріолан», «Антоній і Клеопатра»), Корнель («Серторій», «Агесілай»), Расін («Мітридат») знаходять у Плутарха сюжети своїх драм. Прагнення аристократії до показу своїх героїв породило в XVII ст. численні «життєписи» знаменитих людей за зразком Плутарха. Але особливо близький був Плутарх віку Просвітництва своєю «філантропією» (Ж. Ж. Руссо, Мірабо), а ідеологія французької революції знаходила в «Біографіях» Плутарха прославляння республіканських чеснот і ненависть до тиранів (у Росії Плутарх цікавив з цього боку декабристів). Сліди захоплення Плутархом помітні у Шіллера. У XIX ст. інтерес до Плутарха падає, для соціальної і філософської проблематики наївний еклектизм Плутарха не міг становити скільки-небудь актуального інтересу.

Література [ред.]

Див. також [ред.]

Примітки [ред.]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Посилання [ред.]


Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Плутарх&oldid=12409029 

Категорії: 
Античні автори
Давньогрецькі філософи
Давньогрецькі історики
Історики
Вегетаріанці
Померли 120
Люди, на честь яких названо астероїд
Прихована категорія: 
Персоналії за алфавітом
 

Навігаційне меню

 

Особисті інструменти



Зареєструватися
Вхід до системи
 



Простори назв



Стаття

Обговорення
 


Варіанти








Перегляди



Читати

Редагувати

Перегляд історії
 


Дії












Навігація




Головна сторінка

Поточні події

Нові редагування

Нові сторінки

Випадкова стаття
 



Участь




Портал спільноти

Кнайпа

Довідка

Пожертвування
 



Панель інструментів




Посилання сюди

Пов'язані редагування

Спеціальні сторінки

Постійне посилання

Інформація про сторінку

Цитувати сторінку
 



Друк/експорт




Створення книги

Завантажити як PDF

Версія до друку
 



Іншими мовами




Afrikaans

Aragonés

العربية

مصرى

Azərbaycanca

Беларуская

Беларуская (тарашкевіца)

Български



Brezhoneg

Bosanski

Català

Česky

Чӑвашла

Dansk

Deutsch

Ελληνικά

English

Esperanto

Español

Eesti

Euskara

Estremeñu

فارسی

Suomi

Français

Galego

עברית

ि

Hrvatski

Magyar

Հայերեն

Interlingua

Bahasa Indonesia

Ido

Íslenska

Italiano





Қазақша



Кыргызча

Latina

Lietuvių

Latviešu



Монгол



Кырык мары

Bahasa Melayu

Nederlands

Norsk bokmål

Polski

Piemontèis

Português

Română

Русский

Srpskohrvatski / српскохрватски

Simple English

Slovenčina

Slovenščina

Shqip

Српски / srpski

Svenska

ி



Tagalog

Türkçe

Tiếng Vit

Winaray





Редагувати посилання
 





Остання зміна цієї сторінки: 06:26, 9 квітня 2013.

Текст доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike, також можуть діяти додаткові умови. Детальніше див. Умови використання.
 


Політика конфіденційності

Про Вікіпедію

Відмова від відповідальності

Мобільний вигляд
 


Wikimedia Foundation
Powered by MediaWiki