| Apr | MAY | Jun |
| 26 | ||
| 2012 | 2013 | 2014 |
COLLECTED BY
Collection: Wide Crawl started April 2013
Неперевірена версія
Перейти до: навігація, пошук
Ро́зум (лат. ratio; дав.-гр. ὁ νοῦς) — філософське поняття, яке виражає здатність мислити: аналізувати, й робити висновки. Вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої природи і змісту. У повсякденному сприйнятті «розумна істота» — це істота, що сприймає інформацію, мислить, навчається, має бажання й емоції, робить вільний вибір й демонструє доцільну поведінку. Розум характеризує загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання, знань кого-небудь.
Філософські й наукові теорії розуму намагаються зрозуміти природу цієї психічної (або ментальної) діяльності, її характеристики, а також природу «Я» або ж суб'єкта, що має свідомість й здійснює цю діяльність.
На противагу розсудку розум — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.
Розум властивий розумним істотам, зокрема людині розумній Homo sapiens.
Одна з характеристик розуму — інтелект.
Природний розум — закладена від народження здатність людини мислити.
Зміст |
В традиції рядянської та пост-радянської філософії, включно з українською, поняття розуму не несе такого смислового навантаження, як відповідне поняття mind в англомовній філософії. Онтологічний сенс поняття mind перекладається на поняття свідомість.
У «Філософському словнику» Шинкарука окреме гасло Розум відсутнє, є тільки гасло Розум і розсудок, тобто розум розглядається тільки як одна з двох, вища, властивість мислення. Розум означається як здатність людини не тільки до оперування абстрактними поняттями, а й до творчості, до виходу за межі того відомого, усталеного знання, тоді як розсудок означається як здатність людини виконувати формальні, усталені дії.
Філософські категорії розуму й розсудку сформувались головним чином в роботах філософів епохи Ренесансу. Вони відображають характерні можливості теоретичного мислення. Проте розходження розуму й розсудку, як двох «здібностей душі» намітилось ще в античну епоху: якщо розсудок — зіставлення думок задля відповідних висновків, логічне мислення — це з області пізнання відносного, земного й кінцевого, то сутність розуму полягає у відкритті абсолютного знання, пізнання божественного та бескінечного.
У Миколи Кузанського, Джордано Бруно, Йоганна Гамана, Фрідріха Якобі, Фрідріха Шеллінга та інших склалось уявлення про розум як вищу здатність пізнання. Іммануїл Кант вважав, що основною функцією розсудку є впорядкування явищ у мисленні, тоді як розум намагається пізнати річ у собі, хоча й не досягає своєї цілі. Для Гегеля розсудок тотожний метафізичному мисленню, тоді як розум здатний до діалектики[1]. З точки зору діалектичного-матеріалізму з розсудком пов'язана здатність строго оперувати поняттями, класифікувати факти й явища, формувати логічно-впорядковані системи, тоді як розум, спираючись на розсудок може міркувати творчо, розкривати суть реальності, проводити не тільки аналіз, а й синтез знань.
Синоніми: Ум, інтелект, здоро́вий глузд, глузд.
Розмовне: толк, мо́зок, голова́ , кебе́та, розсу́док, ро́зсуд рідше, розумі́ння, тя́ма, тя́мка.
Діалектичне: товк, застано́ва.
| « | Практичні знання випереджають духовний розвиток людства, — звідси всі нещастя. В той час, як інтелект робить божественні відкриття, пристрасті лишаються на рівні нашого патлатого пращура. | » |
| « | Найбільше ж за розум вони поважають старого, за вдачу його та ще, звісно, за сина. | » |
| « | Іди служи, годи Енею, Він зна воєнне ремесло; Умом і храбростю своєю В опрічнеє попав число. |
» |
| « | Заспокойтесь: я при здоровому глузді і твердій пам'яті. | » |
| « | Ну, скажи, чи єсть оце у тебе толк — лити холодну воду за шию? | » |
| « | [Захарко:] От за те я тебе й бив, що ти п'єш без товку, що дуже ласа до чарки. | » |
| « | Мозок у мене стоїть над фізіологією. Він знає, що сльози й радість — це невід'ємні частки людського щастя. | » |
| « | До булави треба голови. | » |
| « | — Майоре.. Мені потрібний буде кмітливий, з доброю кебетою і неодмінно хоробрий офіцер. | » |
| « | Тут потрібний холодний розсудок і велика обережність. | » |
| « | Бий його, сину, бий усіх! — кричав, втративши розсуд старий Шумейко. | » |
| « | Вона при всьому своєму розумінні була тільки жінкою, якій були чужі і незрозумілі мужські амбіції, бо ніколи їх не мала. | » |
| « | Часом улюбить [чоловік] таку кралю, що здається, маючи хоть кріпку тями, мусив би на сім миль від неї відбігти. | » |
| « | Юна Іванка належала до тієї категорії людей, які і за своїм віком і за характером не дуже полюбляють поради розсуду, вони цілком в полоні серця. | » |
| « | Безсилі глузд та й істина тоді, Як шлунок грає роль судді. |
» |
| « | Не сумніваюся я, що ця думка про смерть неминучу Неба і світу всього новою та дивною здасться, Що розумінню людському нелегко пристати на неї. |
» |
| « | Люди всі — на два ранжири: Є розумні — та без віри, Другі — вірою міцні, Але глуздом — аніні! |
» |
| « | Сподобалась чортяча мова хлопцю, Не відав він про чортову лукавість, Оддав Іблісу тямку, й серце, й душу. | » |
| « | Але тоді се [кохання] наскочило на мене раптом, з такою силою, що я цілком стратив застанову. | » |
[["Ніщо не лишається постійним у своєму становищі."
Латинська філософська мудрість]]
| « | А світ — вертеп. Кажу я з гіркотою: цей світ — вертеп. І, мабуть, що найважче — у ньому залишатися собою, від перших днів своїх і до останніх не бути ні актором, ні суфлером, ні лялькою на пальчиках облудних, а лиш собою кожної години, а лиш собою кожної хвилини, з лицем одвертим твердо йти на кін ... |
» |
 |
Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Розум |
 |
Подивіться розум у Вікісловнику, вільному словнику. |
 |
Це незавершена стаття з філософії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
