В минуту жизни трудную Тѣснится въ сердцѣ грусть…
Лермонтовъ.
Дивлюся на небо та й думку гадаю:
Чому я не соколъ, чому не лjтаю?
Чому менj, Боже, Ти крилля не давъ?
Я бъ землю покинувъ и въ небо злjтавъ…
Далèко, за хмари, подальше вjдъ свjту,
Шукать собj долj, на горе привjту,
И ласки у сонца, у зjрокъ прохать,
Й у свjтj ихъ яснjмъ себé покохать.
Бо долj ще з-малу кажусь я нелюбій;
Я наймjт у неи; хлопцюга приблудній:
Чужій я у долj, чужій у людей…
Хиба хто кохае нерjднихъ дjтей?…
Кохаюся лихомъ и щастя не знаю,
И гjрко безъ долj свjй вjкъ каратаю;
Й у гóрj спjзнавъ я, шо тjлькj одна
Далекое небо моя сторона…..
И на свjтj гjрко! — Якъ стане щé гjрше,
Я очи на небо — менj веселjше,
И въ думкахъ забуду, що я сирота —
И думка далеко, висóко лjта!….
Такъ дайте же крилля, орлячого крилля!
Я землю покину — и на новосjлля
Орломъ бистрокрилимъ у небо польну
И въ хмарахъ вjдъ свjту на-вjкъ утону.
|
Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покuнув і в небо злітав!
Далеко за хмарu, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту,
І ласкu у зірок, у сонця просuть,
У світлі їх яснім все горе втопuть;
Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймuт у неї, хлопцюга прuблуднuй;
Чужuй я у долі, чужuй у людей:
Хіба ж хто кохає неріднuх дітей?
Кохаюся з лuхом, прuвіту не знаю,
І гірко, і марно свій вік коротаю,
І в горі спізнав я, що тількu одна;—
Далекеє небо — моя сторона.
І на світі гірко; як стане ще гірше,
Я очі на небо, мені веселіше!
Я в думках забуду, що я сuрота,
І думка далеко, вuсоко літа.
Колu б мені крuлля, орлячи ті крuлля,
Я б землю покuнув, і на новосілля
Орлом бuстрокрuлuм у небо польнув,
І в хмарах навікu од світу втонув!
|
I am watching the sky and thinking a thought:
Why am I not a falcon? Why can't I fly?
Why, Lord, haven`t you given me wings?
I would leave the earth and fly to the sky.
Far beyond the clouds, further from earth away,
To seek my fate, welcoming grief,
And ask tenderness from both the stars and the sun,
To bathe in their light, to drown sorrows therein.
For since childhood fate seems unkind to me,
An orphan I am, a misguided waif straying;
I am a stranger to my fate; I am a stranger to people,
Does anyone love other people's children?
I embrace cold misfortune, know not any welcome
And bitterly, uselessly while away my years
And in grief I’ve discovered that there is only one –
The distant sky is my home.
On earth it is bitter, and when it becomes worse –
I raise my eyes to the sky and I feel more cheerful!
In my thoughts I forget that an orphan I am,
And my thoughts fly far and high.
If only I had wings, like an eagle’s those wings,
I’d abandon the earth and for new horizons
Toward home as an eagle, an eagle swift-winged,
I’d dive in the sky,
And in clouds forever from earth I would drown!
|
