青水の戦い (ベラルーシ語: Бітва на Сініх Водахリトアニア語: Mūšis prie Mėlynųjų Vandenųウクライナ語: Битва на Синіх Водах) は、1362年9月24日から12月25日の間にかけて青水の川(シニュハ川)にてリトアニア大公アルギルダス率いる軍勢とタルゴヴィッツアの要塞 (現ウクライナ キロヴォフラード州ノヴォムィールホロド付近の村)近くのポジーリャを治めるタタール軍との間で行われた会戦である。

青水の戦い
1362年9月24日12月25日
場所シニュハ川 (ウクライナ)
結果 リトアニアの大勝
衝突した勢力
リトアニア大公国 ジョチ・ウルス
指揮官
アルギルダス
カリヨタス一門
クトゥルグ=ベイ、ハジ=ベイ、ディミタール
被害者数
不明 甚大

[1] 31324[2][3][4]  [4]

年代記による戦いについての情報

編集
 
リトアニア大公アルギルダスの想像上による肖像画。1578年アレクサンドル・グヴァーニンによって出版された『Описания Европейской Сарматии』の銅版画より。

3Шабульдо Ф,  1430[5]Вячеслав Чемерицкий [6][7]:
主君がリトアニアの地の大公アルギルダスになるや、リトアニアの軍勢は平原を進んで青水の地にて3人の兄弟且つ公であるクトゥルグ=ベイ、ハジ=ベイ、ディミタール率いるタタール軍に勝利した。汝は、3兄弟のタタールの地及び父祖の地たるポジーリャを、首領と軍勢を率き、首領を突くことでポジーリャの地を得た。

最終的な編纂が1396年に行われた『ロゴジスク年代記』は以下の通りに伝えている[8]: «Въ лѢто 6871… Того же лѢта Литва взяли Коршевъ и сотворишас[я] мятежи и тягота людемъ по всеи земли. Тое же осени Олгрд Синю воду и БѢлобережїе повоевалъ»。同じく1520年代末の『ニーコン年代記全集』にも幾つかは省かれているが、会戦に関する情報が保存されている[9]

最後に『グスティンスカヤ年代記』はこう伝える[10]:

В лѢто 6870… В сіє лѢто Ольгерд побѢди трех царков Татарских из ордами их, си єсть, Котлубаха, Качзея, Дмитра; и оттоли от Подоля изгна власть Татарскую. Сей Олгерд и иныя Рускія державы во власть свою пріят, и Кіев под Федором князем взят, и посади в нем Володымера сына своего, и нача над сими владѢти, им же отци его дань даяху.

後の信頼に足りない『ヴィホヴィエッツ年代記』によると会戦は1351年に行われた[11]

史料上の問い

編集

14Дмитрий Ващук調[12]

1615774001978(: O początkach sprawach rycerskiego sławnego narodu litewskiego)13291582 (: Kronika Polska, Litewska, Żmudzka i wszystkiej Rusi)1331[13]

1920187815 13623[14](1889)[15](1894)[16]

 (1892)[17](1910)[18]13631363 4(1907)  1363[19]

199719982005(: Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях)

1396Kothlobeg1380Elias  Cotloboga6870 (1361 -1362) κατοντάρχος («»)  ()[20][21]

戦闘

編集

青水の戦いについての十分且つ詳細な記述はマチェイ・ストリコフスキイの年代記に残っているのみである[22]:

アルギルダスはプロイセンリヴォニアキリスト教徒との間で2年間の和平協定を締結するとタタールに対する 荒野への遠征に出発した。アルギルダスと共に、その甥でナヴァフルダクカリヨタスの息子であるアレクサンドラスユルギスコンスタンティナス及びテオドラスも出陣した。カーネフ、チェルカスを通過した彼等が青水の一帯に到着すると平原には3人の皇子に率いられ、3つの部隊に分かれていたタタールの大軍を発見した。最初の部隊はスルタン・クトゥルグ=ベイが、二番目の部隊はスルタン・ハジ=ベイが、そして三番目の部隊をスルタン・ディミタールがそれぞれ率いていた。タタール軍が戦闘の準備をしているのを発見したアルギルダスは自軍の六つの部隊を各々の曲がった形で整列させた。各部隊の側面が同一ではなく指揮官が分離された形になっているのはタタールが通常の戦い通りに包囲して矢で損害を与えるという考え方を思い浮かばせないようにするためである。激情に狩られたタタール軍はリトアニア軍に向けて密集した鉄の矢の雨を浴びせることで戦闘を開始した。幾つかの小競り合いが生じたが、アルギルダスの陣形が適切且つ迅速な機動力であったことからその損害は小規模なものであった。剣と槍で武装したリトアニア=ルーシ軍は突然襲いかかり、白兵戦にて正面のタタール軍を壊滅させ、半円形のまま足踏みが乱れたタタール軍を混乱させた。他方、特にカリヨタス一門率いるナヴァフルダク部隊は石矢で不意に襲撃し、あたかも暴風の如く長槍を以て敵を鞍の上から叩き落とした。リトアニア軍による正面に対する猛攻に長期に渡って耐えきれなかったことからタタール軍は混乱し始めて驚き、広大な平野を後退した。戦場にはクトゥルグ=ベイ、ハジ=ベイ(その名はオチャクへの道に沿った荒野のハジベイの塩の湖に因んで名付けられた)、スルタン・ディミタールの三人の皇子及びその多数の貴族と軽騎兵が殺された。かくして平原と川はタタール軍の遺体で満たされたのである。

歴史家のアレクセイ・ブライチェンコによると、このストリコフスキイによる報告の真偽に対する賛同・反対の批評は同じ歴史家によってなされたものであり、その論証を裏付けしたり論破することは許容してはいない。ブライチェンコは、ストリコフスキイの報告で僅かに認められるものは、敵軍の行動の描写が当時の戦術の水準と一致していることであると指摘する[23]

ストリコフスキイの執筆に従うならば青水の戦いの終了は二段階に分けられた可能性がある。第一段階は三つの部隊に分かれたタタールの部隊と半月状且つ六つの部隊に分かれたアルギルダスの軍勢が対峙していた。中央を壊滅させようとしたタタールの目論見が不正確になったことが明白となった。アルギルダスは軍勢を脇へ遣って道を開けて敵騎兵を通らせ、側面から射撃を加えた。第二段階ではアルギルダスが攻勢に移り、タタール軍の包囲殲滅に努めた。タタール軍は猛攻に耐えられずに撤退し、アルギルダスがその残敵を追討することで会戦は終了した。

結果と会戦の意義

編集

1380

13 西

脚注

編集


(一)^ Ivinskis Z. (1978). Lietuvos istorija iki Vytauto Didžiojo mirties. Rome: Lietuvių katalikų mokslo akademija. pp. 261262. 

(二)^ Rowell C. S. (1994). Lithuania Ascending: A Pagan Empire Within East-Central Europe, 1295-1345. Cambridge Studies in Medieval Life and Thought: Fourth Series. Cambridge University Press. pp. 97, 100. ISBN 9780521450119

(三)^ Auty R., Obolensky D. (1981). A Companion to Russian Studies: An Introduction to Russian History]. Cambridge University Press. p. 86. ISBN 0521280389

(四)^ abThe History of Lithuania Before 1795. Vilnius: Lithuanian Institute of History. 2000. p. 121. ISBN 9986-810-13-2

(五)^ Шабульдо Ф. Синьоводська битва 1362 p. у сучасній науковій інтерпретації // Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях.  К., 2005.  С. 9.

(六)^ Чамярыцкі В. (2005). "Аповесць пра Падолле". Вялікае Княства Літоўскае. Энцыклапедыя у 3 т. (). Vol. 1: Абаленскі  Кадэнцыя. Мн.: Беларуская Энцыклапедыя імя П. Броўкі. p. 234. ISBN 985-11-0314-4

(七)^ Слуцкая летопись // Полное собрание русских летописей.  Т. 35: Летописи белорусско-литовские.  М. 1980.  С. 74.
 Супрасльская летопись // Там же.  С. 66.

(八)^ Рогожский летописец // Полное собрание русских летописей.  Т. 15.  Вып. 1.  М., 1965.  Стб. 75.

(九)^ Летописный сборник, именуемый Патриаршею или Никоновскою летописью // Полное собрание русских летописей.  Т. 11.  СПб., 1879 (перевидання: М., 1965.  С. 2).

(十)^ Густинская летопись // Полное собрание русских летописей.  Т. 2.  СПб., 1843.  С. 350.

(11)^ Хроника Быховца // ПСРЛ.  Т. 32.  М.: Наука, 1975.  С. 139.

(12)^ Ващук Д. П. Проблема входження Поділля до складу Великого князівства Литовського в другій половині XIV ст.: історіографічний аспект // Камянець-Подільський у контексті українсько-європейських звязків: історія і сучасність: Збірник наукових праць за підсумками міжнародної науково-практичної конференції.  Камянець-Подільський, 2004.  С. 40.

(13)^ Шабульдо Ф. Синьоводська проблема: можливий спосіб її розвязання.  К., 1998.  С. 69.

(14)^ Антонович В. Очерк по истории Великого княжества Литовского до половины XV столетия.  К., 1878.  Выпуск 1.  С. 149.

(15)^ Ясинский М. Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства.  К., 1889.  С. 6465.

(16)^ Леонтович Ф. Очерки по истории литовского-русского права. Образование Литовского государства.  Санкт-Петербург, 1894.  С. 183.

(17)^ Любавский М. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания первого Литовского статута.  Москва, 1892.  С. 57.

(18)^ Любавский М. Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно.  Москва, 1910.  С. 24.

(19)^ Грушевський М. Історія України-Руси.  Т. 4.  К., 1993.  С. 82.

(20)^ Малицкий Н. В. Заметки по эпиграфике Мангупа.  Л., 1939.  С. 11-14.

(21)^ Тиханова М.А. Дорос-Феодоро в истории Средневекового Крыма // Материалы и исследования по археологии СССР.   34.  1953.  С. 330.

(22)^ Stryjkowski M. Kronika Polska, Litewska, Žmódzka і wszystkiej Rusi.  Warszawa, 1846.  T. 2.  S. 67.

(23)^ Брайченко Олексій. Синьоводська проблема: перспективи комплексних краєзнавчих досліджень // Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях.  К., 2005.  С. 37.

参考文献

編集
  • Ващук Д. П. Проблема входження Поділля до складу Великого князівства Литовського в другій половині XIV ст.: історіографічний аспект // Кам’янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв’язків: історія і сучасність: Збірник наукових праць за підсумками міжнародної науково-практичної конференції. — Кам’янець-Подільський, 2004. — С. 40—42.
  • Крикун М. Синьоводська битва // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 751—752.
  • Русина О. В. Україна під татарами і Литвою. — К.: Альтернативи, 1998. — С. 55—56.
  • Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях: Збірник статей / Ф. М. Шабульдо (науковий редактор), О. Д. Брайченко (упорядник). — К.: Інститут історії України НАН України, 2005. — 172 с.
  • Шабульдо Ф. М. Битва біля Синіх Вод 1362 р.: маловідомі та незнані аспекти // Український історичний журнал. — 1996. — № 2. — C. 3—15.
  • Шабульдо Ф. М. Глава III. 1 // Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. — К.: Наукова думка, 1987.
  • Шабульдо Ф. М. Синьоводська проблема: можливий спосіб її розв’язання. Історичні зошити. — К.: Інститут історії України НАН України, 1998.
  • Шабульдо Ф. М. Витовт и Тимур: Противники или стратегические партнеры? // Lietuva ir jos kaimynai. Nuo normanu iki Napoleono. — Вильнюс: Вага, 2001. — C. 95—106.
  • Шабульдо Ф. Синьоводська битва 1362 p. у сучасній науковій інтерпретації // Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях. — К., 2005.
  • Яковенко Н. Нариси історії середньовічної та ранньомодерної України. — К.: Критика, 2005.